40. Ісус промовив: «Хіба не казав Я тобі, що якщо повіриш, то бачитимеш Божу Славу?»
41. Тож вони відкотили камінь. Ісус, підвівши очі вгору, мовив: «Отче, дякую Тобі, що почув Мене.
42. Я знаю, що Ти завжди чуєш Мене, та Я казав це заради людей, які стоять навколо, щоб вони повірили, що саме Ти послав Мене».
43. Мовивши так, Він голосно покликав: «Виходь, Лазарю!»
44. І вийшов померлий, і руки й ноги його були сповиті полотном, і обличчя загорнуте. Тоді Ісус звернувся до всіх: «Розповийте його, і нехай собі йде».
45. Багато юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що Ісус здійснив, повірили в Нього.
46. Та деякі пішли до фарисеїв і розповіли їм про все, що зробив Ісус.
47. Тоді первосвященики й фарисеї, зібравши Синедріон сказали: «Що нам робити? Цей Чоловік творить багато чудес!
48. Якщо ми дозволимо Йому діяти так і далі, то всі повірять у Нього, і прийдуть римляни, зруйнують наш Храм і знищать народ».
49. Але один із них, на ім’я Каяфа, котрий у той рік був первосвящеником, мовив: «Ви нічого не знаєте,
50. і не розумієте, що для вас буде краще, якщо один Чоловік загине за людей, ніж якщо весь народ буде знищено».
51-52. І сказав це він не від себе. Оскільки Каяфа був первосвящеником того року, він пророкував, що Ісус помре за людей, і не лише заради юдейського народу, а щоб об’єднати всіх дітей Божих, розкиданих по світу.
53. І з того самого дня юдейські лідери стали шукати зручну нагоду, щоб убити Ісуса.
54. Тоді Він перестав відкрито ходити серед юдеїв, а подався звідти до міста Єфраїма, розташованого неподалік від пустелі, і залишався там зі Своїми учнями.