20. Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок.
21. Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди.
22. Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо.
23. Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу.
24. Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”.
25. Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано.
26. Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».
27. Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля.
28. Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів. Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять.