3. Здавна явився менї Господь, і сказав: віковічною любовю полюбив я тебе, тим і розпростер над тобою ласку мою.
4. Та й тепер відновлю тебе, і станеш обновлена, ти, дївице Ізрайлева; знов будеш красуватись з бубнами твоїми, виступаючи в веселому хороводї;
5. Знов понасаджуєш виноградники по Самарийських узгіррях; виноградарі, що будуть їх насаджувати, будуть самі й користуватись ними.
6. І прийде день, коли сторожі покликати муть по горах Ефраїмових: Уставайте, пійдемо на Сион, до Господа, Бога нашого!
7. Так бо говорить Господь: Висьпівуйте, радісно про Якова, викликайте перед головою народів; хвалїте голосно й промовляйте: Спасай, Господи, нарід твій, останок Ізраїля!
8. Ось, я приведу їх із північньої землї й позбіраю з усїх країн земних, - слїпий і кривий, вагітна й породїля разом із ними, - велика громада вернеться сюди.
9. З плачем ійшли вони, а я поведу їх у радощах; вести му поблизь потоків по рівній дорозї; на нїй вони не спотикнуться; бо я - отцем Ізраїлеві, а Ефраїм - первенець мій.
10. Почуйте, народи, слово Господнє, й вістїть його островам далеким, і кажіть: Той, що розсїяв Ізраїля, той і збірає його, та й стерегти ме його, як пастир стадо своє.
11. Викупить бо Господь Якова й вибавить його з руки в того, що був дужший од него.
12. І прийдуть й будуть веселитись на горах Сионових, і збігатись на дари Господнї, на пшеницю, вино й олїю, до ягнят і волів, і душа їх буде, мов добре напоєний водою сад, і не будуть дознавати спраги.
13. Тодї дївиця веселити меться в хороводї, а з нею й молодики й дїди, й поверну печаль їх у радощі, й втїшу й звеселю їх по їх тузї.
14. І нагодую душі сьвященників товщею, а люд мій засититься добром моїм, говорить Господь.
15. Ще ж так говорить Господь: Чути голосїннє аж у Рамі, наріканнє й риданнє; Рахиль плаче по своїх дїтях і не хоче розважитись, бо їх уже нема.
16. От же так говорить Господь: Перестань плакати-голосити, й нехай очі твої не проливають сльоз, є бо плата за труд твій, говорить Господь: вернуться вони з землї ворожої.
17. Є ще надїя на твою будущину, говорить Господь: дїти твої вернуться додому в гряницї свої.
18. Чув я плач Ефраїма: Скарав єси мене, - я скараний, мов той бик неосвоєний; верни мене, й вернуся, ти бо Господь, Бог мій.
19. Коли ти навертав мене, то я каявся; коли врозумляв мене, - я бився по стегнах; я соромився і стидався, бо двигав безчесть молодощів моїх.
20. Чи не дорогий ж в мене син Ефраїм? чи не люба він дитина в мене? Скілько бо раз заговорю про його, все я любо згадую його; моє внутро зворушується над ним; змилосерджуся над ним, говорить Господь.