36. Давид бо, послуживши своєму родові, Божою волею уснув, і положено його до батьків його, і ввидїв зотлїннє;
37. Той же, що Його Бог підняв, не видїв зотлїння.
38. Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся;
39. і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.
40. Гледїть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:
41. Дивіть ся, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо дїло роблю я в днї ваші, дїло, котрому не увірили б, коли б хто розказував вам.
42. Як же виходили вони з школи, просили їх погане, щоб і другої суботи говорили слова сї.
43. Як же розійшлась школа, тодї многі з Жидів і побожних нововірцїв ішли слїдом за Павлом та Варнавою, котрі, розмовляючи з ними, напоминали їх, щоб пробували в благодатї Божій.
44. А другої суботи мало не ввесь город зібрав ся слухати слово Боже.
45. Видївши ж Жиди народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла та хулили.