2. Тому то думки мої відповідати мене навертають, і тому то в мені цей мій поспіх!
3. Соромливу нагану собі я почув, та дух з мого розуму відповідає мені.
4. Чи знаєш ти те, що від вічности, відколи людина на землі була поставлена,
5. то спів несправедливих короткий, а радість безбожного тільки на хвилю?
6. Якщо піднесеться величність його аж до неба, а його голова аж до хмари досягне,
7. проте він загине навіки, немов його гній, хто бачив його, запитає: де він?
8. Немов сон улетить і не знайдуть його, мов видіння нічне, він сполошений буде:
9. його бачило око, та бачити більше не буде, і вже не побачить його його місце...
10. Сини його запобігатимуть ласки в нужденних, а руки його позвертають маєток його...
11. Повні кості його молодечости, та до пороху з ним вона ляже!
12. Якщо в устах його зло солодке, його він таїть під своїм язиком,
13. над ним милосердиться та не пускає його, і тримає його в своїх устах,
14. то цей хліб в його нутрощах зміниться, стане він жовчю зміїною в нутрі його!...
15. Він маєток чужого ковтав, але його виблює: Бог виганяє його із утроби його...
16. Отруту зміїну він ссатиме, гадючий язик його вб'є!
17. Він річкових джерел не побачить, струмків меду та молока.
18. Позвертає він працю чужу, і її не ковтне, як і маєток, набутий з виміни своєї, жувати не буде...
19. Бо він переслідував, кидав убогих, він дім грабував, хоч не ставив його!
20. Бо спокою не знав він у нутрі своїм, і свого наймилішого не збереже.
21. Немає останку з обжирства його, тому нетривале добро його все: