1. А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.
2. Бо коли я засмучую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмутив?
3. І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися належало, про всіх вас бувши певний, що радість моя то радість усіх вас!
4. Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми не на те, щоб були ви засмучені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!
5. А як хто засмутив, не мене засмутив, а почасти щоб не пригнітити і всіх вас.
6. Досить такому карання того, що від багатьох,
7. через те навпаки, краще простити й потішити, щоб смуток великий його не пожер.